Безкоштовна Екскурсія від Таксима до Галата

Галата і Пера 1

Коротка історія, містобудівної архітектури та сучасності

Афіф Батура

Факультет архітектури Стамбульського технічного університету, Ташкішла, 34437, Таксим, Стамбул, Туреччина

Ключові слова: Галата, Пера, Містобудування, Архітектурне розвиток.

Прибережна смуга, що простягнулася від північних берегів Золотого Рогу до Топхане і схили за ним були відомими як Галата з 8 століття. Раніше цей район називався сукаї. (Sykai), або як peran en Sykais, що по суті означає “на протилежному березі”.

Вважається, що Галата була заснована раніше Константинополя. Археологічні знахідки тут вказують на те, що в стародавні часи Античності це було важливе селище. Хоча його кордони не можуть бути визначені точно, відомо, що під час правління імператора Костянтина (324-337), це було укріплене поселення, яке складалося  з форуму, театру, церкви, портових і банних споруд, а також 431 великих будинків. Сьогоднішні  кріпосні стіни були побудовані імператором Юстиніаном в 528 році. Сухопутні стіни шириною 2 метри, оточені ровом глибиною 15 метрів, оточували територію в 37 гектарів. Передбачається, що знаменитий Кастельон, який раніше контролював вхід в Золотий Ріг, був побудований імператором Тиберієм I (578-582).

Серед торгових колоній в цьому районі, які отримали функції торгового порту через сприятливі топографічні  умови, італійська присутність стала більш помітною, починаючи з 10 століття. Умови, які створили середньовічну Галату, формувалися в цих торгових колоніях. Спочатку амальфі, потім венеціанці, а потім і пізанці отримали від візантійців особливі привілеї. Дженовезе, що влаштувалися на південному березі Золотого Рогу в результаті своїх прав, визнаних імператором Мануелем Комніном I (1143-1186 рр.), Були змушені перебратися в Перу на протилежному березі, коли венеціанці захопили їх територію під час латинського навали 1204 р.

Коли латиняни пішли з Константинополя в 1261 році, місто було повністю зруйноване. А економічні відносини візантійської столиці тепер повністю перебували в руках венеціанців і генуезьких купців. Імператор Майкл Палеолог VIII (1261-1282), який зміг відвоювати Константинополь у латинян, підписав Німфайонскій договір з генуезцями і дозволив їм відновити свою комерційну лоджию, свій палаццо-комунале і інші свої споруди. Також вони отримали консульські права, а також привілеї вільної торгівлі. Коли конкуруючі венеціанці напали на генуезьку колонію в 1296 році, вони хотіли відновити свої зруйновані кріпосні стіни, але не змогли отримати необхідний дозвіл від імператора, і їм довелося задовольнятися лише ровом. З іншого боку, вони змогли офіційно оформити свої кордони в результаті указу 1303 року. Однак під час ослаблення Візантійської імперії, генуезці скористалися цією ситуацією, щоб зміцнити свої позиції, і почали будувати будинки-вежі вздовж цього рову, з’єднавши їх  між собою зубчастими стінами, тим самим район Галата перейшов в стан готовності до оборони і розширив свою територію в сторону околиць Азапкапи-Шішханов-Вежа Галата-Топхане. Вежа Галата була побудована в 1349 році. За угодою, колонія знаходилася під відповідальністю адміністрації Подеста. У той же час Подеста вважався послом Генуеї при дворі візантійського імператора. Подеста, в свою чергу, підпорядковувався міській раді з 24 обраних членів, відомому як «Magnifica Comunita di Pera».

 

Під час 14 століття Галата з її міською формою і будівлями відображала типовий період як середземноморське місто. Вона стала важливою частиною міста, де були встановлені і тривали комерційні відносини з Заходом, і ця особливість області збереглася і після завоювання.

Відомо, що генуезці посилили і збільшили висоту укріплень, а також збільшили кількість міських воріт в 1446 році, за кілька років до облоги міста. Однак після завоювання Константинополя султан Мехмет II зажадав зняття верхньої частини стін Галати і підписав угоду з генуезцями, визнавши їх привілеї, які вони отримали в період Візантійської імперії, натомість за визнання володіння регіоном Османською державою. Подеста був чинний новою адміністратрацією Вайводе. Добре відомо, що після цього завоювання в Галаті влаштувалося велика кількість західніх купців. Найважлівішою віссю регіону був проспект Войвода (сьогодні  проспект Банкалар), який проходив паралельно береговій лінії і на якому розташувались адміністративні будівлі колонії.

У 16 столітті Галата перетворилася в трикутну територію навпроти історичного півострова, оточену сушею і морем. На найвищій точці перебувала Галатська вежа, а до центру височіли будинки з релігійними спорудами навколо них. Крім того, всередині площі були стіни, що ділять її на три частини. Околиці Галати були вкриті виноградниками і фруктовими садами. Добре відома гравюра Буондельмонте описує загальні лінії цієї міської будови. Мініатюрна картина 16-го століття гравера насухо ель-Матракчі, яка описує Галату в її загальному середовищі, підтверджує цей зразок поселення.

У цей період на березі, крім причалів, були таверни, магазини і продовольчі крамниці. Зареєстровано, що населення Галати в 16 столітті становили 35% турків, 39% греків, 22% європейців і 4% вірмен.

У 17 столітті Галата продовжувала розвиватися всередині стін, а територія за межами укріплень мала вигляд сільської місцевості. Деякі райони регіону, систематично туркозировані між 16 і 18 століттями, були заселені турками тільки в 17 столітті, і, отже, ці райони справляли враження турецького міста. Так тривало до середини 19 століття.

За стінами Галати – регіон Пера, що складається з виноградників і фруктових садів і названий «виноградники Пера», почав поступово забудовуватися з середини 18 століття. З іншого боку, в 19 столітті в Галаті почалася тенденція до розширення відкритих просторів за стінами. У той час як порожні території почали забудовуватися чудовими будинками на чолі з будівлями посольств, які вишикувалися навколо головної осі, званої Rue de Pera (сьогоднішня вулиця Істікляль), Галата перетворилася в район, де все більше і більше французів, англійців і італійських промисловців і торговців почали селитися, і всі види товарів з цих країн були вивантажені, збережені та продані.

Будь то Галата або Пера, структура поселення складається з головної осі і виходячих з неї вулиць. У другій половині XIX століття трьох- або чотириповерхові особняки з масивної кам’яної кладки почали замінювати більш ранні дерев’яні споруди після багатьох пожеж поспіль. Незважаючи на це, перші фотографії середини 19 століття показують, що в Галаті все ще збереглася особливо щільні дерев’яні споруди. У Пера ж, з іншого боку, більшість населення становили європейці. Кам’яні будівлі посольств сприяли формуванню європейського іміджу регіону.

Незважаючи на схожість в схемі поселення, спостерігалася інша тенденція з точки зору соціального, культурного і архітектурного розвитку. Урбанізація Галати XIX століття відрізнялася від Пери. На ілюстраціях розкішний спосіб життя, а також чудове фізичне і соціальне середовище Пери протиставлялися різним групам людей всіх національностей, які часто відвідують вузькі вулички Галати, заповнені тавернами і кабаре. Тут проживало космополітичне суспільство, яке найменше турбувалася про своє майбутнє. Навпаки, Пера був «аристократичним» поселенням. У 19 столітті іноземці на чолі з видатними представниками посольств, Левантенамі і меншинами в регіоні Пера привели до народження елітарного способу життя і особливо сприяли його розвитку на протязі наступного століття. Чудові і грандіозні готелі регіону кожен день приймали численних мандрівників. Тут була філія пошти і телеграфу. Французькі та італійські театри розташовувалися в центральній частині. Тут можна було знайти багато прекрасних кафе і кондитерських. Крім цього, були універмаги, особливо з французькими назвами, і торгові центри, такі як Bon Marche, де продавалися різноманітні товари тієїй ж якості, що і в європейських містах.  Більш того, деякі з цих магазинів були філіями материнських магазинів в Європі. У той же час друкарні, офіси професіоналів, таких як банкіри і юристи, кабінети лікарів і аптеки також розташовувалися в Галаті і Пера. Чудові особняки, що демонструють всю розкіш багатих левантенов і греків, вірмен і євреїв, які традиційно визначали цю середу, були збудовані вздовж Rue de Pera, а також на вулицях, що ведуть від неї, що сприяло створенню зазначеної середовища.

У регіонах Галата і Пера, які нагадували міста Західної Європи по своїй фізичній і соціальній структурі, до початку другої половини XIX століття так і не було організованої муніципальної адміністрації. Під час Кримської війни (1855-56) сучасна міська організація була заснована за підтримки дипломатів і військових делегацій європейських держав. У зв’язку з цим перший муніципалітет був створений в 1857 році за зразком 6-го округу Парижа під назвою «Шостий департамент муніципалітету Бейоглу і Галата». Через цей муніципалітет до кінця 19 століття в регіоні приймалися нові рішення, які стали зразком для решти Стамбула з таких питань, як вуличне освітлення, позначення вулиць, розширення і покриття доріг, забезпечення громадського транспорту, вжиття заходів для безпеки вулиць, вирішення проблеми нестачі води, яка з самого початку була серйозною проблемою в регіоні, а також здійснення обслуговування та благоустрою території. Найважливішим рішенням серед них було знесення укріплень Галати  Шостим департаментом муніципалітету. Цим радикальним рішенням було здійснено відновлення міської структури Галати і визначення її осей. В даний час стоїть дуже невелика частина цих стін.

Між 1850 і 1900 роками райони Галата і Пера пережили важливі міські та структурні перетворення. Ці зміни стали результатом в основному відновлювальних робіт, введених відповідно до нового порядку і директивами з планування на порожніх ділянках, що утворилися в результаті частих пожеж протягом цих 50 років.

Галата продовжує ілюструвати властивості середземноморського портового міста, яким він володів з самого початку. Галатська вежа і частина її монументальних споруд – збереглися до наших днів, хоча багато інших були зруйновані. З іншого боку, посольства Франції, Італії, Росії, Швеції, Великобританії та США і їхні сади, а також деякі чудові споруди, спроектовані провідними архітекторами того періоду, які зіграли важливу роль у розвитку регіону Пера, який все ще перебував в початкових умовах. Хоча деякі з будівель постраждали від пожеж, пізніше були відновлені, більшість релігійних пам’яток також збереглися у своєму первісному стані. Однак структура вулиць і конструктивні особливості зазнали змін внаслідок планових заходів Шостого управління муніципалітету.

В середині XIX століття початкова основа Галати і Пера, яка була в основному з дерева, була поступово замінена кам’яною структурою, проте цей перехід на кам’яну кладку просувався досить повільно, незважаючи на лиха пожежі і його обов’язкове планування.

Пера пережив один з найбільших пожеж в 1870 році. Починаючи з району Таксим, пожежа знищила багато дерев’яних і кам’яних будинків, з цієї дати були створені широкі порожні ділянки землі, між районами Таксим і Галатасарай, готові до важливих фізичних змін. Після пожежі 1870 року в Пера було побудовано багато цегляних багатоквартирних будинків, які все ще стоять, і уздовж двох сторін вулиці Рю де Пера, яка з’єднує Тюнель з Таксимо в якості головної осі, багаті житлові та бізнес-квартали, а також зведені універмаги.

На початку 20-го століття в Галаті сформувався новий соціальний і архітектурний ландшафт, що складається в основному з банків, зокрема, будівля Османського банку, спроектованого Олександром Валлаурі, офісів, розташованих в високих кам’яних будівлях, особливо вздовж проспекту Войвода і проспекту Кемералти і їх околиць . Від проспекту Войвода до Галатської вежі вишикувалися численні грандіозні споруди, такі як церкви, школи і лікарні.

У Пера, особливо вздовж головних проспектів, присутні будівлі з магазинами на першому поверсі і універмагами. У зв’язку з цим слід згадати знамениті торгові ряди вулиці Рю де Пера, такі як Європейський Пасаж, Пасаж Хакопуло, Пасаж Ельхамра і т. д. Тут же розташовані театри і мюзик-холи, а також відомі будинки моди. У ці роки, коли швидкий приплив іноземного капіталу побічно перемістився в будівельний сектор, можна спостерігати активність архітекторів зі Стамбула і європейського походження, спрямованих на підвищення ефективності проектування і будівництва. Уздовж вулиці Рю-де-Пера і її провулків виникло безліч чудових і монументальних споруд, що демонструють багате стилістичне розмаїття – від класики до неоготики, від неоосманской імперії до модерну. Після міні-метро, ​​побудованого і відкритого для обслуговування в 1875 році та відомого як Тюнель, кінні трамваї почали курсувати в Галату в 1896 році, а електричні трамваї – в 1914 р – зробило цей район одним з найбільш вигідних районів Стамбула з точки зору громадського транспорту на довгі роки.

Стамбул з проголошенням республіки, що втратив статус столиці, жив певними обмеженнями з точки зору міських функцій. Спочатку ця ситуація не торкнулася Галатского району. Район зміг зберегти свій вид як торговий і діловий центр. Однак початок спроб модернізації при недостатній кількості планувальних проектів після Другої світової війни призвело до серйозних змін. Прикладні дослідження в період 1955-60-х років не тільки змінили міський архітектурний вигляд міста, а й відбулися серйозні зміни в соціальній і культурній структурі міста. Різноманітна структура населення в цьому районі почала повільно ставати однорідною спочатку і швидко після подій 6-7 вересня. Торговельна діяльність перемістилася в нові розвинені північні райони, і банківський сектор, який розташовувався на північній стороні Маслака і був важливим спадом для міста. Розширення історичної вулиці Кемералти і перебудова площі Каракей призвели до втрати багатьох історичних пам’яток.

Сьогодні цей район, незважаючи на втрати, разом зі збереженим історичним зразком, пам’ятниками з бізнес-центрами, які належать до середнього та верхнього рівня добробуту, і торговою стороною, створеної традиційними виробниками і продавцями, охоплює важливий історичний район Стамбула. Вулиця Войвода / Банкалар присутня у всій своїй величній архітектурі. Прибережна частина – одна з яскравих осей морських і автомобільних перевезень.

У Пера до останньої чверті 20 століття не було різких помітних змін. Однак різноманітна структура населення в районі вулиці Істікляль змінилася після колективних грабежів 6-7 вересня в відношенні православного грецького населення в Пера, пояснених діями проти турецького населення на Кіпрі.

У ті роки, коли вулиця Істікляль не перебувала під охороною, видно, що деякі будівлі були знесені і оновлені. Радикальна зміна обмежилась будівництвом Одакуле промисловою палатою Стамбула, що зруйнувала архітектурний зразок вулиці. До цієї ситуації додається і багатоповерховий бізнес-центр, побудований на території під забудову згорілого міського театру Стамбула.

Розширення вулиці Тарлабаші, яка з’єднує Таксим / історичний півострів, що простягнувся на західному кордоні регіону Галата-Пера, перетворена в бульвар, було радикальною дією. Зміна пам’ятки дуже вплинула на архітектурний та культурний вимір району.

Після численних спроб в 1993 році цей район був оголошений охороняємим міською зоною, а вулиця Істікляль стала пішохідною зоною. Сьогодні це місце вважається центром культури і розваг. Такий же статус збереження має Галатська вежа і її оточення.

Неправильні реставраційні роботи і очікуване землетрус відносяться до числа небезпек, які можуть змінити / зруйнувати історичну структуру району.

 

Галата та  Пера 2

Землетруси : короткі  замітки

Стамбул знаходиться в зоні впливу лінії розлому завдовжки 175 км, що протягнулася уздовж Ізмітської затоки від Адапазари до Чаталджі, утворюючи продовження Північного Анатолійського розлому (NAF). Місто більш-менш постійно піддавалось впливу незліченних землетрусів, що становлять довгий список протягом всієї історії. Наукові дослідження показують, що існує 60% -ва ймовірність того, що протягом наступних 30 років ця лінія розлому викличе сильне магмітудний землетрус, хоча поки невідомо, чи відбудеться руйнування розлому одночасно або в двох послідовностях.

У географії Стамбула, який складається з трьох півостровів, землетруси мають різні області впливу. Можна грубо сказати, що південні береги історичного півострова і азіатська сторона (Кадикей) потрапляють в епіцентр землетрусів, тоді як інші регіони постраждають від них в меншій мірі. Найбільш уразливими областями є давня вісь на Історичному півострові, звана «віа Тріомфан», яка сьогодні простягається від Святої Софії до Беязіта (або Форуму Таурі), і прибережна смуга, яка починається від Кумкапи.

Півострів Галата має найбільш вдале географічне положення з точки зору землетрусів, ймовірно, через його геологічне утворення. Його ім’я зазвичай не згадується в записах про землетруси. Крім більш пізнього заселення, він потерпає від землетрусів тільки на рівні обвалення низькоякісних будівель і невеликих тріщин, що виникають в деяких будівлях.

Відомо, що з землетрусів високої магнітуди цей регіон постраждав тільки від землетрусу, що стався в 1509 році. Під час цього землетрусу була пошкоджена Галатська вежа, і зареєстровано, що верхня частина башні побудована на час правління Дженовезе – рухнула. Отже, вежа Галата має прибудову часів Османської імперії на вершині існуючих трьох поверхів.

Землетрус 10 липня 1894 року – район Галата Бейоглу пережив майже без пошкоджень. Були тільки незначні пошкодження, такі як розбиття віконного скла, руйнування штукатурки і гіпсу, зісковзування каменів карниза.

З іншого боку, землетрус 1894, про яку є максимальна кількість інформації, дає цікаві спостереження соціальної психології та поведінкових симптомів після землетрусу. Після землетрусу в щоденних газетах і офіційних звітах фіксуються дивні подробиці.

Землетрус викликав в місті паніку, яку важко собі уявити. Звичайно, природньо, що всі землетруси великої сили можуть викликати паніку. Хоча землетрус 10 липня 1894 року по-різному вплинув на різні райони Стамбула, всюди панувала масова паніка з однаковим рівнем інтенсивності. Насправді, за спостереженнями журналістів, істерія була сильнішою в районах з низькою щільністю, таких як Бейоглу. Безсумнівно, дуже зрозуміло, що жителі Історичного півострова, або Йешілкей, і навіть Принцевих островів, де збиток був дуже високий, ночували на вулиці, проте той факт, що жителі районів Пера або Шишли вирішили жити під відкритим небом протягом декількох днів і зайняти муніципальні парки і кладовища в Таксимо і Тепебаші, або побудувати халупи та сараї далеко від своїх здорових будівель, в результаті чого Бейоглу, наприклад, перетворився в покинуте місто, був феноменом соціальної психології паталогічного вимірювання. Оскільки інцидент почав погрожувати громадському здоров’ю, влада була змушена видати обмежувальні накази для людей – повернутися в свої будинки.

Землетрус 1894 року в той же час являє собою цікавий приклад з точки зору дій після стихійних лих.

Відсутність серйозних пошкоджень в палаці великого візира, в префектурі міста і, звичайно ж, в королівському палаці дозволило провести ці заходи. Негайно виданий Офіційний указ наказав державним службовцям нести чергування для проведення робіт щодо пом’якшення наслідків у всіх структурах відповідно до висновків експертів. Всі державні установи залишаться відкритими. На наступний день після землетрусу було створено координаційну раду під головуванням префекта Рідвана Паші, який негайно приступив до вивчення оцінки збитку, забезпечення хлібом і питною водою і т. д. Поранених мали лікувати в міських лікарнях відповідно до системи, яку застосовували до хворих холерою, тобто вводилися надзвичайні заходи стихійного лиха. В університетах військово-медичного факультету було багато пацієнтів, і відомі професори медицини того часу разом зі своїми старшокласниками почали надавати необхідне медичне втручання.

Газетам було надано допомогу в переході до звичайного графіку публікації 13 липня.

Багато документів, які стосуються цієї діяльності після землетрусу, зберігаються в архівах прем’єр-міністра, наприклад: Реєстраційний номер «Y.MTV 99.56» і звіт префектури міста «6 Мухаррем Хікрі 1312/10 липня 1894 року», датований заходами з надання допомоги, що забезпечують їх хлібом, питною водою і освітленням. Це найбільш важливий документ, що підкреслює важливість виявлення відкритих місць притулку для постраждалих в перший день землетрусу.

Район Галата-Бейоглу пережив землетрус 17 серпня 1999 з епіцентром в Ізміті без будь-яких пошкоджень. Кордон паніки звузилася через те, що південні і прибережні райони були в великому масштабі діловими районами, а землетрус стався о 3 годині ночі. В даному випадку жителі північної частини півострова сховалися в парку Парк Ґезі Таксим.

Можна було припустити, що Галата знову подолає можливий наступний землетрус з невеликими ушкодженнями.

У регіоні багато будівель, які можна віднести до культурних цінностей. Крім релігійних і офіційних будівель, в регіоні є великий фонд цивільної архітектури, а також монументальні зразки економічної історії. Передбачається, що більшість цих будівель побудовані з використанням передових технологій 19 століття. Отже, якщо сила землетрусу не буде занадто високою – не слід очікувати значних втрат в монументальних будівлях.

Тим не менш, вірогідність паніки землетрусу виключати не можна. Особливо в робочий час дня ризик паніки вище. Крім того, відкритих територій Галати для притулку явно недостатньо. Вузька вулична структура, щільна забудова і горбистий рельєф відносяться до відомих факторів ризику. Відкритих дворів мечетей і церков в регіоні також дуже мало.

Існуюча автостоянка в історичному районі Топхане і прибережна смуга базару Першембе, а також двори мечетей і церков, незважаючи на їх недостатність, можуть розглядатися як ймовірні притулки і центри першої допомоги.

Подяка

Я дуже вдячний професорові Гунхану Данішману за переклад рукопису під назвою «Коротка історія, міський розвиток, архітектура і зараз».

 

 Посилання  для Галата та  Пера 1

[1] Akın, N., 1998, 19. Yüzyılın İkinci Yarısında GALATA VE PERA, Istanbul.

[2] Eyice, S., ;“Galata / Bizans Dönemi”, DBIA, Vol. 3, pp. 348-349.

[3] İnalcık, H., “Galata / Osmanlı Dönemi”, DBIA, Vol.3, pp. 349-354.

[4] İnalcık, H., “Günümüzde Galata” DBIA, Vol.3, pp. 354-356.

 

 Посилання  для Галата та  Пера 2

[1] Alkan, M.Ö., 1999, “Toplumsal ve Siyasal Açıdan 1894 İstanbul Depremi”, Toplumsal Tarih, No. 70, Istanbul, pp. 11-17.

[2] Batur,A, Tanyeli,G., 1993, “1894 Depremi ve İstanbul’un Tarihi Yapılarındaki Hasar Üzerine Bir Örnekleme Çalışması: Ayasofya ve Kapalıçarşı”, 2.Ulusal Deprem Mühendisliği Konferansı, 10-13 Mart 1993, Istanbul, pp. 244-258.

[3] Batur, A., 1994, “Bir Depremin Yüzyıl Dönümü” Istanbul, No. 4, pp. 24-32.

[4] Cezar, M., 1963, Osmanlı Devrinde İstanbul Yapılarında Tahribat Yapan Yangınlar ve Tabii Afetler, Istanbul p. 68.

[5] Finkel, C.F, Ambraseys, N.N., 1997, “The Marmara Sea Earthquake of 10 July 1894 and its Effect on Historic Buildings”, Anatolia Moderna, VII, pp. 49-58.

[6] Genç, M., Mazak, M., 2000, İstanbul Depremleri, Fotograf ve Belgelerde 1894 Depremi, İGDAŞ Kültürel Yay., Istanbul.

[7] Karakışla, Y.S., 1999, ”Arşivden Bir Belge: 1894 Depreminde Ölenlerin Ailelerine Yardım”, Toplumsal Tarih, No. 71, İstanbul, pp. 29-31.

[8] Köker. O., 1999, “Sansüre Uğramış

Bir Deprem”, Toplumsal Tarih, No. 69, İstanbul, pp. 4-7.

[9] Öztin, F., 1994, 10 Temmuz 1894 İstanbul Depremi, Ankara.